День української культури в Угорщині
12 лютого у Будапешті пройшли святкові заходи з нагоди Дня української культури в Угорщині. В його рамках відбулося покладання вінків до меморіальної дошки «Русалки Дністрової», встановленої у 1998 році Товариством української культури в Угорщині на стіні колишньої Королівської друкарні у Будайській фортеці на відзначення 160-ліття з дня випуску у Будапешті першої літературної ластівки Західної України - альманаху народних пісень і літературних творів "Русалка Дністровая". День її встановлення 20 лютого і започаткував в Угорщині проведення Днів української культури.
Тому кожного року українці Угорщини приходять сюди, щоб прилучитися до витоків українського літературного письменства, народних джерел "Русалки Дністрової", вшанувати пам'ять її творців – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Цього року у церемонії покладання вінків взяли участь представники Державного, Столичного та місцевих органів самоврядування українців, члени Товариства української культури в Угорщині та угорські шанувальники української культури. Перед присутніми з промовами виступили президент Державного самоврядування українців Угорщини Юрій Кравченко, представник українців в Парламенті Угорщини, перший заступник президента Світового конгресу українців, голова Європейського конгресу українців та голова Товариства української культури в Угорщині Ярослава Хортяні та радник Посольства України в Угорщині Андрій Лупак.
"Русалка Дністровая".
Поява у 1837 році "по довгих тьмавих ночах, як радість на лиці нещасного" (М. Шашкевич) "Русалки Дністрової", була свого часу, за словами І.Франка, "явищем наскрізь революційним". За оцінкою Великого Каменяра, цією збіркою заперечено консервативні церковні книжки та застарілі мовні традиції, заявлено про місце українського народу серед інших слов’янських народів, його право на свою мову і культуру. Після цензорської відмови у Львові і Відні на друкування збірки її автори - Іван Вагилевич, Яків Головацький і Маркіян Шашкевич - знайшли спосіб її опублікування в угорській столиці. У Королівській друкарні побачило світ 1000 примірників книги, яка нині є безцінним раритетом. Один із 40 наявних у світі оригіналів збірника зберігається у бібліотеці Товариства української культури в Угорщині.
Презентація поетичної збірки.
Святкові заходи з відзначення Дня української культури в Угорщині продовжилися в Центрі української культури, де пройшла презентація поетичної збірки Валентини Зінченко «Веретено долі», виданої Державним самоврядуванням українців Угорщини.
Презентація пройшла у формі спілкування з поетесою, яке вела Вікторія Петровська. На вечорі звучала поезія Валентини Зінченко як у авторському виконанні, так і у виконанні Олександри Корманьош, Ліліани Гембік та Роберта Гараї. Музичною окрасою свята стали вірші поетеси, покладені на музику композитором Олексієм Ямковенком. Вони прозвучали у виконанні співачки Дьонді Бірток у супроводі створеного при Державному самоврядуванні українців ансамблю класичної музики «Українські мелодії» у складі Уляни Зан (скрипка), Андраша Зана (віолончель) та Надь Єви Цецілії (фортепіано).
Про збірку.
Збірка «Веретено долі» є одним із логічних і послідовних етапів творчої співпраці. Вона покликана сприяти поширенню й популяризації української книги за кордоном. Сама ж діаспора є тим інформаційним осередком, завдяки якому не тільки в Європі, а й у цілому світі формується уявлення про національну самобутність нації, про її цілісність і культуру.
Безперечно, що саме мова відіграє найважливішу роль у процесі об’єднання нації. Виконуючи функцію державної, вона забезпечує зв᾽язок у соціальній, економічній і культурній сфері. Та рівень мовної культури будь-якої діаспори з роками неухильно зменшується: бо ж нащадки так званої 2-ї і 3-ї хвилі мігрантів у своїй більшості асимілювалися... Культурна адаптація, безсумнівно, має велике значення, та не менш вагомим є – зберегти свій етнос, як генетичний код. Виходячи з цих міркувань, потрібно сприяти забезпеченню того «національного грунту», на якому проростають у життя нащадки українського роду. Це віра, традиції, наука, мистецтво, живопис, література...
Друковане слово в усі часи було й залишається провідним і ведучим у процесі становлення й утвердження тої чи іншої спільноти, діаспори, народу... Адже воно сягає корінням в історичну пам᾽ять, до витоків... Поетичне слово завдяки своїй образності проникає в найглибші закутки людської свідомості – тож і місія його, без перебільшення – надзвичайно важлива. Поезія «піднімає планку» внутрішньої культури, спонукає до «росту». Виходячи з духовних потреб українства в Угорщині, ширшає коло науково-культурних заходів та літературно-мистецьких проектів. Одним із таких є чергова збірка поезій В.Зінченко «Веретено долі». За жанром – це лірика культурно-історичного характеру: філософська, громадянська, інтимна...
Теми її віршів різні: від глибоко інтимних – до суспільно-історичних... Важливим аспектом є те, що деякі з них торкаються безпосередньо української громади в Угорщині. Це і визначні пам᾽ятки історіїї (трилогія «Клич віків»), і присвяти митцям (розділ «У сузір᾽ї мого серця»), і переклади з української («Угорські варіації»). Свого роду це літопис українців Угорщини – в окремих образах і подіях – як пам᾽ятка поколінь. Цінність книги полягає в тому, наскільки вона задовольняє духовні й інтелектуальні потреби. Поезія – свого роду розкіш: бо доступна не кожному. Кожна видрукувана книга вважається цінністю: вона – більше, ніж товар. Адже це, свого роду – голос України. Сьогодні відчутно не вистачає якісних українських книг, які несуть у собі духовність. У даному випадку не менш важливим аспектом є і те, що сама поетеса живе в Угорщині, співпрацює з українською громадою і має можливість популяризувати власну поезію у форматі зустрічей. Адже ніхто не зробить цього краще, ніж сам автор. Поезія В.Зінченко перевірена часом і заслуговує на те, щоб оприлюднити й представити читацькому загалу. Адже їй є що сказати, є що залишити по собі...
Поетична збірка може стати достойним внеском у літературні надбання діаспори Угорщини.
Про поетесу.
Валентина Зінченко (Параска) народилася на Чернігівщині. В 1979 році закінчила Прилуцьке педагогічне училище, в 1987-му році – філологічний факультет Ужгородського державного університету за спеціальністю «Українська мова та література».
До 1991 року працювала вчителькою на Закарпатті. Друкувалася в періодичних та колективних виданнях: зокрема в районних «Трудова слава» та «Новини Виноградівщини», в обласній газеті «Молодь Закарпаття», в республіканських «Сільські вісті», «Літературна Україна» та ін. Її поезія була представлена на сторінках журналів «Тиса» та «Карпатський край» ( Ужгород), «Дзвін» (Львів ), в угорському літературно-художньому виданні „PoLiSz» («Поліс»). Має численні публікації в часописі Товариства українців Угорщини «Громада». Представлені на Всесвітньому Дні поезії вірші увійшли до альманаху «A költészet napja” («День поезії», 2001) мовою оригіналу та в перекладі на угорську, англійську та італійську. Її перу належать поетичні збірки «Калина дитинства» (1993), «Оберемки тепла» (1999) – виданих в Ужгороді (поличка «Карпатського краю») та «Мальви на рушнику» (Будапешт, ТУКУ, 2005). Окрім того, вона є співавтором компакт-диску «До верб і тополь» (Будапешт, ДСУУ, 2008) та збірника пісень «У вінку моїх літ, як у пісні» (Луцьк, ВАТ, 2010). Збірка поезій «Веретено долі» - своєрідне повернення до витоків - у пошуках одвічного кореня, на шляху до себе...