Великдень - свято просвітленої душі
Вже вкотре українці Будапешта святкували світлий празник Великодня у храмі, що на вулиці Головній, 88 у ІІ районі столиці. Божу літургію 11 квітня відслужив греко-католицький священик Ласло Пушкаш.
Для українців-християн Великдень є головним релігійним і державним святом. Цього року його святкують разом усі гілки християнства по всьому світі. Таке, за словами панотця Ласла, трапляється, може, один раз на півстоліття. Прикметно, що нині з християнською майже співпала і єврейська Пасха. Це є далеко не випадковим фактом. Останнім часом люди як на Заході, так і на Сході відчувають потребу духовного єднання. Особливо гостро такий потяг відчувається в Україні, де за релігійні переконання комуністична влада переслідувала людей.
Угорські українці теж прагнуть до єднання, причому не лише у релігійній сфері. Вони усвідомлюють, що настала потреба організаційної згуртованості, бо в єдності і наша сила. Передусім вона може проявитися на ниві культури, національної освіти і збереження народних традицій. З іншого боку українці об'єднуються не проти когось чи чогось, як це зараз модно в Україні чи діаспорі, а заради самих себе. Бо взаємоповага і братерська любов є запорукою збереження єдиної громади, найпершою умовою її виживання в іншомовному середовищі. "Обніміться ж, брати, мої, Молю вас, благаю", - писав Тарас Шевченко.
Енергетика Божественної і братньої любові проявляється на кожному кроці. Але найбільше ми це відчули на Великдень. Як часто ми чуємо, що перед Богом усі ми є рівні - і незаможні, і багатші, прості люди і посадовці. У храмі всі ми благоговійно схилили голови перед Христовим вівтарем і Його страстями. Понизились перед Ним тілесно і духовно, щоб очистились наші душі, бо де ще у сьогоднішньому жорсткому світі матеріалізму знайдемо справжнє джерело, з якого можемо черпати силу? Гроші, суспільне становище, зв'язки, матеріальний стан чи щось інше? Навряд, бо ці речі є винаходом людей і часто є непевними, міняють своїх господарів. Істинні ж, вічні цінності проявляються в іншому. Бог є Любов, нагадує нам Євангелія. Любов не девальвується і не залежить від ринкової коньюнктури. Вона не підвладна часу. Була є і буде, а тому вічна. Бога і Його Любови шукаймо, і збережемо себе. Багатим є той, хто віддає і не чекає за це подяки.
Отакі думки приходять у голову на Великдень, коли бачиш довкола себе святково одягнених земляків-українців, спостерігаєш за їхніми усміхненими обличчями і радістю, яка супроводжувала їх на Службі Божій і під час освячення пасок. Великдень був і нашим святом єднання. Найперше проявили свої кулінарні здібності наші господині. Велика їм усім за це подяка, що не цураються українських традицій. Бо на цьому вчаться і наші діти й передадуть у спадок своїм діткам, а ті - далі своїм нащадкам. Великдень відкриває перед нами незримі часові межі. Ми знаємо, як святкували його наші пращури і уявляємо, що так само, як правдиві християни, цей празник шануватимуть у близькому і далекому майбутньому наші нащадки.
Христос воскрес!