День української культури в Будапешті
25 лютого українці Будапешта в черговий раз зібралися на Замковій горі, щоб вшанувати пам’ять легендарної “Руської трійці” у складі Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Саме вони у 1837 році випустили в королівській друкарні у Буді альманах “Русалка Дністровая”, про що свідчить меморіальна дошка, встановлена Товариством Української культури у 1998 році. З того часу наприкінці лютого біля неї щороку збираються члени нашої громади, аби відзначити День української культури. Цей захід перетворився вже на сталу громадську традицію, в рамках якої українські осередки в Угорщині мають добру нагоду продемонструвати перед прихильниками української культури свій організаційний та мистецький рівень. На Замковій горі до присутніх з короткою промовою звернулася керівник Державного самоврядування українців в Угорщині п. Ярослава Хартяні та перший секретар Посольства України в Будапешті п. Михайло Юнґер, які опісля прикріпили вінки до меморіальної дошки в знак пошани до пам’яті укладачів альманаху “Русалка Дністровая”. Відтак після покладання вінків у Буді учасники культурологічної акції переїхали спеціальним рейсовим автобусом на Корабельну вулицю до Пешта, де у Центрі української культури стали свідками відкриття першої української бібліотеки ім. Маркіяна Шашкевича в Угорщині. Урочисту стрічку довірили перерізати одному з найстраших членів ТУКУ пані Наталі Драгомановій-Бартаї. Вона пригадала той час. Коли члени Товариства збиралися ще у приміщенні на вул. Сабаслої. Пані Наталя особисто передала тоді ТУКУ для майбутньої бібліотеки томик творів М.П.Драгоманова. Як повідомила Я.Хартяні, майже 95 відсотків книжного фонду походить з України. Тут можна знайти твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, василя Стуса, видань і періодики ТУКУ, планується з часом відкрити аудіо та фільмотеку. Людмила Слюзко запропонувала присутнім дарувати для бібліотеки цікаві українські книжки. На даний час вже завершена каталогізація книг, і бібліотека очікує на перших читачів. Вона представила гостям бібліотекаря Вікторію Штефуцу, випускницю Сеґедського університету ( відділення української мови та літератури). Бібліотека Центру працюватиме двічі на тиждень у вівторок і п’ятницю з 9.00 до 19.00. З верхнього поверху бібліотеки гості зійшли в нижній зал для урочистих подій, де на них вже чекала тематична журнальна і фотовиставка, присвячена 10-літтю часописа “Громада”. Слід нагадати, що стенди до виставки підготував художник Олександр Гембік, а фотоархівним матеріалом про Товариство поділився голова Комаромського самоврядування українців Юрій Кравченко. Про історію видання двомовного журналу коротко розповіла Я.Хартяні.
Оскільки 25 лютого виповнюється 135 років з дня народження Лесі Українки, голова ТУКУ надала слово двоюрідній племінниці видатної української поетеси Наталі Драгомановій. Вона докладніше розповіла про своїх видатних родичів по лінії батька і поділилася маловідомими фактами з життя Лесиних родичів – матері Олени Пчілки, сестри Ізидори Косач, Климента Квітки (вдівця поетеси) та її двох швагрів, яких спіткала гірка доля ізгоїв совєтського режиму. Символічно, що презентація збірки поезій “Мальви на рушнику” Валентини Зінченко з м. Паста співпала з ювілеєм видатної української поетеси Лесі Українки. Про цю книжку з великим піднесенням говорила голова Товариства Ярослава Хартяні, адже вона є першим виданням творів тутешнього автора в тому сенсі, що досі ТУКУ видавав в основному художні переклади класиків української культури, науково-популярні та історичні книги. В роботі над цією ліричною збіркою, крім авторки, взяли участь Людмила Ластомері, художник Олександр Гембік та Ігор Шипайло. Процес підготовки з моменту набору до виходу в світ зайняв два місяці. Збірка видана на кошти Фонду національних та етнічних меншин УР та Державного самоврядування українців Угорщини в типографії “Аґроінформ”, накладом у 500 примірників. Людмила Ластомері, упорядник книжки і добра подруга авторки, розповіла товариству про творчий доробок Валентини Зінченко, теми, які її надихають на написання віршів, людей, любов до рідної землі через підтримування духовних та особистих зв’язків, людське кохання. Вона порадила присутнім придбати книгу, адже читач знайде там тепло, доброту, високу духовність. Представляючи авторку угорським читачам, Я.Хартяні сказала, що сприйняла вірші В.Зінченко як своєрідну сповідь, з якої неважко довідатися, що означає для неї Україна, бо ж там знаходиться часточка її самої, рідний дім. Попри те, що авторка вже тривалий час живе в Угорщині, за словами п. Ярослави, В.Зінченко побудувала емоційний міст між материнською державою й Угорщиною, більше того, пересаджена, ніби квітка в інший ґрунт, пустила коріння і зацвіла.
Відтак гості мали можливість послухати пісню Кос-Анатольського на слова Івана Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” у виконанні Романа Меденція. Валентина Зінченко щиро подякувала подрузі за теплі слова, керівництву ДОСУУ за моральну і матеріальну підтримку, за увагу присутнім у залі, які прийшли на презентацію її книжки, незважаючи на холодний зимовий день. Вона назвала цю подію невипадковою випадковістю, нагадавши про ювілей видатної української поетеси Лесі Українки і велику честь для неї особисто представити власну книжку. Однією з найперших збірку авторки отримала Наталя Драгоманова. Другу книгу, сказала В.Зінченко, я хочу вручити пані Ярославі Хартяні за підтримку, щирі почуття і за розуміння поезії. Третю книжку отримала Людмила Ластомері з усним побажанням подруги: “Хай квітнуть ці мальви у твоїй душі!” Авторські примірники дістали також Олександр Гембік та Ігор Шипайло за вияв творчого натхнення і витримки. Затим В.Зінченко прочитала низку своїх нових віршів, надрукованих у поетичній збірці під оплески вдячних слухачів. Приємною несподіванкою став для гостей виступ музиканта Михайла Вігули, який поклав на музику дві поезії авторки “Життєвий шлях – кільце доріг…” та “Я чекала тебе, а роки відлітали з вітрами…” Він також отримав у дарунок збірку віршів вдячної В.Зінченко, яка розчулено мовила при цьому, що її поезія виправдала себе і в музичному плані. Вірші авторки декламумала також Олександра Корманьош на українській та Вікторія Штефуца – на угорській (переклад здійснили Іван Ковтюк і Єва Ґріґаші) та Ліля Гембік – на англійській мовах (”Прийшла весна”, переклад Девіда Еванса). Низку музичних номерів відтак виконали Роман Меденцій (“Два кольори”) під акомпанемент Жужі Макаус. Любов Тільняк заспівала “Ніч яка місячна…” (домра), мелодію Глюка з опери “Орфей та Еврідіка” заграли: на роялю – Жужа Макаус, на саксофоні – Олександр Щур.
Перший секретар Посольства України в Угорщині Михайло Юнґер, який, до речі, є випускником філологічного факультету Ужгородського державного університету, сказав, що дуже багато запрошених почувалися в Товаристві, наче в Україні, вони відчули високий український дух. Цей вечір, продовжив він, міг би прикрасити будь-який захід в українській діаспорі. Торкаючись поезій Валентини Зінченко, п. Юнґер зауважив, що авторка вже володіє певним творчим інструментарієм, але він не повинен бути кінцевим, не слід припиняти нових пошуків. Він порівняв поезію з риттям колодязя: чим більше занурююєшся в землю, тим чистіша з глибин надходить вода. Тому це тільки початок роботи, продовжив він і додав, що найчистіша вода буде попереду, тому що в римах авторки наразі впадає в око багато запозичень, чимало відомих поетичних паралелей, отож свій голос Валентині Зінченко ще треба знайти, вважає п. Михайло. Але це і є саме те, для чого живе і творить поет, бо він не працює, а живе своєю поезією, пишучи вірші без чернетки – одразу на чистовик. Це дуже важко, провадив далі промовець, дуже відповідально і навіть жорстко, якщо мати на увазі надзвичайно велику вимогливість до себе. Адже творчий пошук не дає авансів: кожен вірш – це серйозне випробування без жодних поблажок. Ми всі можемо дуже любити цю людину, високо цінувати її душевні устремління, тим не менше вірші існують самі по собі. І скільки б ми не казали, що це чудові вірші, продовжив свою думку Михайло Юнґер, вони від того досконалими не стануть. Він побажав авторці сміливішого пошуку, зазирати якомога частіше і глибше у власну душу, щоб могти краще відчути свою людську і поетичну сутність, адже поезія або творить, або розповідає. Мені здається, сказав він, що більш ціннішою є та поезія, котра творить: вона є набагато складнішою. На закінчення п. Юнґер побажав авторці успіхів і висловив сподівання, що той достатньо сильний душевний надлом від переселення з України в Угорщину, який дуже вплинув на неї як на жінку і творчу натуру, водночас стане для її хисту вогняною іскрою, що запалює ясне багаття подальшої творчості.