У сяйві Христового Воскресіння
8 квітня ми стали учасниками світлої Великодньої літургії у греко-католицькій церкві на вул. Головній,88, де правив о. Ласло Пушкаш, мешканець Йожефвароша. У заповненому храмі зібралися не тільки столичні українці з родинами у святковому вбранні з вишитими українськими сорочками і з пасками та крашанками в красивих плетених кошиках. На український Великдень у Будапешт приїхали так само наші краяни з Комарома, Ваца, Секешфегервара та деяких інших угорських міст а також чимало українських дипломатів; були тут поодинокі українські заробітчани і навіть угорці. Всі вони прибули на запрошення членів самоврядування VIII району столиці, яке очолює Каталін Поспішек.
У недільній проповіді панотець згадав про обставини, які передували виникненню головного з головних християнських свят - Світлого Христового Воскресіння. Отець Л.Пушкаш нагадав, що Господь приніс у жертву сина свого однородженого задля спасіння грішників. Віддав найдорожче, що може тільки бути в людському сприйнятті - життя своєї дитини, аби не зниділа поміж нами, не зникла любов одне до одного і до Творця, а у світі запанував мир. І коли згадуємо щороку на страсному тижні про нелюдські тортури Христа, його безпорадне ходіння вузькими єрусалимськими вуличками і жахливе видовище страти Сина Божого на Голгофі, рідко в кого з нас не здригнеться при цьому щось у душі і не стиснеться серце.
В ті дні, як не прикро, навіть у деяких Його апостолів вчувався крах віри. Три дні у муках і сумнівах учні Христові шукали і не знаходили вмотивованого пояснення: як Він, Христос, котрий сотворив стільки чудес, допустив до того, щоб його заарештували, били, завдавали поранень, винесли смертний вирок а потім, жорстоко принижуючи, загнали на Голгофу і розіп'яли? В такі хвилини пересічній людині, либонь, важко було залишатися цілком безсторонньою і вірити до кінця в давнє пророцтво: <Сину людському треба бути виданому до рук грішних людей і розіп'ятому бути, і воскреснути третього дня> (Євангелія від Луки 24; 77). Наша людська слабкість за 2000 років не стала від того якоюсь інакшою, сказати б привабливішою, і недаремно розгубленість, відречення від того, кого любиш, зраду і боягузство часто відтворюють у сучасному кінематографі. А коли ми ще й стикаємося з цим у власному житті, то можемо легко уявити, про яку людську драму і водночас трагедію, але вже зведену до вселенського масштабу, йшлося в ті далекі часи.
Однак, як і було заповідано, Христос воскрес на третій день після заточення його у в'язницю. Справдилося твердження, що <так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне> (Ів. 3; 16). Мученицька смерть і пізніше Воскресіння Христове, як це не парадоксально з точки зору людської логіки, стало джерелом життя і миру, руйнування смерті і пекла. І кончина людини у християн з того часу перестала вважатися смертю.
Духовний світ українців є невіддільним від християнських цінностей. Попри численні спроби розділити наш народ на різні релігійні конфесії, секти і появу нових віровчень, не кажучи про панівний стан атеїстичної моралі упродовж семи десятиліть більшовицької влади, українці в переважній своїй масі є переконаними послідовниками віри Ісуса Христа. Маючи велику потребу в Бозі, ми йдемо до храму, збираємося на заклик наших друзів і знайомих з місцевих самоврядувань, щоб поглибити наші духовно-культурні традиції, як це робить потік чи річка на твердому і неподатливому ґрунті, щоб пробити собі стале русло. І чим більше таких традицій, тим повноводнішою буде наша водна артерія, тим більша гарантія того, що вона не пересохне у спеку й увіллється у загальнолюдське культурне море. Тому велика пошана нашим першопрохідцям і продовжувачам обраного шляху. Поіменно це - депутати українського самоврядування Йожефвароша Каталін Поспішек, Оксана Головко, Вікторія Штефуца, їхні громадські помічники Дана Козубович-Угрин, Антоніна Поспішек та інші.
Завдяки їм запрошені - пересічні члени українського товариства, депутати інших місцевих українських самоврядувань, почесні гості і наші угорські друзі за участю греко-католицького священика Ласла Пушкаша, який чимало постарався, щоб зробити нас причетними до великого Пасхального Таїнства, мали змогу у повній мірі відчути на собі сяйво Христового Воскресіння. Кожен з них віддав велику частку свого душевного тепла і любові до своїх ближніх, щоб український празник відбувся за всіма релігійними й світськими канонами і навіть дещо доповнював їх. Ми всі довго пригадуватимемо чудове квітневе проміння сонця, яке зігрівало нас під час освячення пасок на столі і скромного частування.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!