Всеугорський конкурс художнього читання української поезії «Джерело»
Video:
29 листопада цього року в рамках відзначення Дня пам’яті Голодомору 1932-33 рр. в Україні, за підтримки Міністерства гуманітарних ресурсів Угорщини, Державне самоврядування українців Угорщини, Центр української культури та документації й Товариство української культури в Угорщині провели щорічний, уже традиційний Всеугорський конкурс художнього читання української поезії «Джерело». Він був започаткований рівно 15 років тому, в 1999-му, центром ТУКУ й ДСУУ – з метою вдосконалення й популяризації української мови. Ініціаторами цього заходу були Наталя Драгоманова-Бартаї, Єва Ґріґаші, Ярослава Хортяні, Юдіт Софілканич та ін.
В цьогорічному конкурсі взяли участь як вихідці з України, так і діти з українсько-угорських сімей, які проживають в Угорщині. В основному це учні Недільної школи, студенти й гімназисти з Бакталорантгази, Ніредьгази та угорці з Будапешта, котрі вивчають українську мову як іноземну.
На конкурс зголосилося більш як півсотні учасників у 5-ти категоріях: діти дошкільного віку, учні до 14 років, старшокласники та студенти до 18 років, угорські учні, що вивчають українську мову як іноземну, та дорослі.
Цей захід з року в рік набирає популярності і не залишає байдужими жодного з присутніх. Як і раніше, найбарвистіші враження залишили по собі найменші учасники. Вони підкупляли непідробною щирістю й безпосередністю. А ще – вишуканими національними костюмами, до яких, безсумнівно, доклали зусиль наставники та любляча родина. Слід відзначити кожного – вже хоча б за бажання виступити. Адже це було так зворушливо! Ну як не пройнятися тим, наскільки старанно пробували донести до глядача високу поезію 2-3-річні декламатори! І як тут не погодитися з відомою поетесою сучасності, що «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Поза увагою не залишився ніхто: всі учасники отримали грамоти, призи, солодощі...
Однак саме поняття «конкурс» вимагає від журі послідовності й дотримання відповідних правил. Тож слід відмітити в цій категорії безсумнівного трьохрічного лідера Сергійка Спіріна, у виконанні якого бездоганно прозвучали три дитячі віршики. Його успіх без перебільшення розділила Вів’єн Рішко, яка не тільки виразно прочитала вірш «Рідна мова», а й вийшла до глядачів у чудовій вишиванці. Радували зір і прекрасні костюми 5-річних Софійки Шарварі та Дзвінки Дячок, які читали вірші проникливо й виразно. Не відстали від них – ні вмінням читати вірші, ні кольоровою гамою костюмів – Анна Ферко й Віка Маргітич... Щира подяка сім’ям, які з почуттям відповідальності долучилися до спільної справи й доклали чимало зусиль для успіху своїх дітей. Спеціальними призами від посольства України в Угорщині відмітили Діанку Шипайло і Давіда Біро – голос яких торкнувся кожної душі. Найменшенькі залишили у серцях дорослих світлий промінчик віри й надії в те, що рідне слово – як джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свій рід і коріння, – проросте в майбутнє разом з ними.
Наступний етап конкурсу був представлений учнями до 14 років. У цій категорії судити важко: різниця у віці надто відчутна – найменші серед них семирічні. Тож і завдання для журі було надзвичайно складним, адже треба було підходити до кожного не надто прискіпливо, індивідуально. Рідне слово бриніло щирістю і хвилювало душу. Перше місце заслужено поділили Софійка Шипайло та Василько Маргітич. У кожного з них був власний стиль виконання, але рівень – однаково високий. Друге місце дісталося Івану Ферку та Еріку Королю. Саме в цьому випадку відчувалася різниця у віці, та відчуття слова «взяло своє»... Петер Юліан Порач та Алекс Хугерт читали поезію з відповідальністю й піднесенням – що не могло залишитися поза увагою. Окремими призами, наданими радником посольства України в Угорщині Михайлом Юнґером, відмітили Артура Хугерта, Олександру Чізмадіа-Дунду та Ребеку Олар, яка виділялася з усіх ще й прекрасно підібраним костюмом україночки.
Перше місце в категорії до 18 років одноголосно було присуджено Барбарі Суперак і Оксані Король – за виразність та емоційність, за прекрасні костюми, за відмінну підготовку. Друге місце поділили Даніел Барковці та Крістіан Попович, який пройняв до сліз... Досить було єдиного рядка, прочитаного щиро й проникливо: «Мамо, пробач...» – і вже можна було далі не читати...
Цьогорічний конкурс був примітний іще й тим, що в ньому взяли участь діти з міста Веспрем, які під пильним керівництвом Ірини Захар впевнено роблять свої перші кроки в опануванні української мови... Тож і вони – ті, кому так важко давалося кожне вимовлене слово, не залишилися поза увагою. Спеціальними призами були відмічені Іван Лазарюк, Бенедек Крамлі та Анет Немеш.
Серед шести угорців, які вивчають українську мову як іноземну, призові місця дісталися трьом: 1-е місце – Брігітті Товт, 2-е – Вів’єн Блошковіч і 3-є – Еріку Кате. Не перестаю дивуватися їхній наполегливості у вивченні мови з іншого кореня-роду. Бажання не просто проникнути в зміст твору, а спроба передати його в слові, не залишає байдужим нікого. Вони всі такі різні – і учасники конкурсу, і представлені твори, і слова:
Слова, слова...
Вони в собі всі різні:
Тривожні й тихі, радісні й сумні...
Як сказав свого часу відомий педагог В. О. Сухомлинського: "Слово – це найточніший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво». Це мистецтво слова спробували (і в більшості своїй – зуміли) донести до слухача дорослі конкурсанти. Варто було б відмітити кожного з учасників – адже всі вони вдало передавали глибину змісту обраного твору, вміло володіли ритмом і жанром вірша. Кажуть, що душа народу виражається в слові... Ми, члени журі, відчували ту душу... Тож і 1-е місце присудили одноголосно – Вірі Дячок за вірш «Тополя». Відчути великого поета й передати живі емоції інтонацією – далеко не просте завдання. До того ж, оте сприйняття цілісності твору в поєднанні з піснею... Вона не просто переконала аудиторію – підкорила! Друге місце дісталося Світлані Тенті за вірш Л. Костенко «Крила». Бездоганно прочитаний вірш – крізь душу... Не поступалася виразністю й Яна Заноз, котра посіла третє місце. Особливою відзнакою Столичного самоврядування українців Угорщини за одностайним рішенням журі була нагороджена Вікторія Петровська. Вона щороку демонструє високу майстерність і вже неодноразово переконала членів журі в тому, що вміє передати і задум автора, і глибину змісту.
Своєрідним відкриттям цьогорічного конкурсу стала Уляна Княгинецька. Її самобутність проявилася в тому, що конкурсантка представила власний вірш «Веліла доля так мені». Поезія з вуст авторки бриніла зворушливо-щиро: «...А спогади одні – мої... / Тебе-мене вони єднають / А доля так веліла, знаю...». На жаль, не завжди є можливість подати в повному обсязі твір чи висловити всю гаму почуттів і вражень, які викликали своїми виступами конкурсанти... Сподіваюся, що й надалі матимемо можливість повертатися до небайдужих тем, відтворювати їх у слові... Адже тільки так можна зберегти і збагатити мову, в основу якої закладено генетичний код української нації. Бо ж «мова – це характер народу, його пам'ять, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi...».
Конкурс «Джерело» – маленька сходинка у великій кропіткій роботі всього колективу. Хотілося б окремим рядком відмітити всіх тих, хто долучився до організації і проведення заходу, – словами глибокої поваги і вдячності... Маю впевненість у тому, що двері до «Храму душі», в якому пульсує животворне джерело української мови, будуть відчинені для всіх зацікавлених і небайдужих.
Валентина Зінченко
