Свято Кобзаря в Мішкольці
Вже десятий рік українська громада і угорські шанувальники української культури м.Мішкольця зібралися, щоб відзначити 198-му річницю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Відзначаючи шевченкове свято на угорській землі, ми особливо пишаємось тим, що угорці дуже добре сприймають і глибоко розуміють поезію Тараса та його значення для нашого народу. Ця десята шевченківська весна в Мішкольці почалась з невеликих фінансових можливостей, але літературно-музичний вечір пройшов дуже добре.
Вечір почався зі вступного слова голови місцевого самоврядування українців Марії Іґнац. Вона привітала українських та угорських гостей, серед яких були присутні гості: референт у справах меншин Жужанна Шандор, голови і депутати національних меншин та представники місцевої преси. Після звучання гімнів України і Угорщини господиня вечора в своїй промові підкреслила, що зоря надії і таланту того пам’ятного березневого вечора 1814-го року таки зазирнула у вікно на те маленьке дитя, так багато обдароване Богом і так жорстоко обділене тогочасним суспільством. Але смілива чутлива натура майбутнього поета, борця і мрійника водночас не зламалась, не зігнулась під тяжкістю повсякдення, жорстокої реальності кріпосного ладу, а навпаки, яскравіше заблистіла чистим, незаплямованим блиском правди як серед простолюду, так і серед благородного кола вчених та митців. Вона наголосила, що Тарас Шевченко чудово малював, писав вірші, став вільним і освіченим юнаком, який жив у Петербурзі серед митців і дворян. Він міг би обрати спокійне, затишне існування, без боротьби так мук, що спали на його долю в казармах і на засланні. Але він не міг забути своїх земляків, що ходили «чорніше чорної землі», не помічати жорстокої системи, де «людей запрягають у тяжкі ярма, орють лихо, лихом засівають».
Тарас Григорович Шевченко був Кобзарем українського народу, що звертався до людей не лише своєї доби, але і до нас, теперішніх українців, щоб берегли Україну, як свою неньку! На закінчення своєї короткої промови пані Марія сказала, що сьогоднішнє свято Кобзаря – це підтвердження того, що український і угорський народи мали і мають глибокі та близькі українські корені, що прагнення наших народів були спорідненими – стати вільними, вибороти незалежність, будувати власну державу. Такими ж спорідненими вони залишаються і сьогодні.
Після цього гостям було запропоновано літературно-музичний концерт, програму якого дуже вдало склав відомий в Мішкольці і в багатьох українських громадах Угорщини гітарист Михайло Вігула. Концерт відкрила пані Катерина Рущак уривком з поеми Шевченка «Причинна», який був прочитаний українською та угорською мовами. В програмі взяли участь восьмирічна сопілкарка Олах Дороття, її брат десятирічний гітарист Олах Шома, Сободош Корнел (гітара), поезію Т.Шевченка на угорській та українській мовах декламувала Жофія Ріцко. Бурхливими оплесками публіка привітала високопрофесійне читання поезії кобзаря Іштваном Балажом та Каройем Концом. З їхніх вуст прозвучали: «Заповіт» у двох різних перекладах та мовою оригіналу (у виконанні М.Вігули), «Не для людей, тієї слави…», «Мені однаково…», «Не нарікаю я на Бога» в перекладі на угорську мову Шандора Вереша. На закінчення програми концерту М.Вігула виконав власні варіації для гітари на тему «Така її доля» та оригінальну композицію «Спогади про Т.Г.Шевченка». Емоційною кульмінацією вечору було виконання пісні «Така її доля» спільно з публікою. Після закінчення концертної програми всіх гостей було запрошено на святкову вечерю, під час якої відбувся обмін вражень від подій свята Кобзаря.
