Круглий стіл на честь вшaнування Пам'яті 75-річчя Голодомору в Україні
24-го травня в музеї «Національної Пам’яті» м. Годмезовашархей, відбулося засідання круглого столу на честь вшaнування пам'яті 75-річчя голодомору в Україні (1932-33рр.). З доповідями на цю болючу та трагічну тему в історії України виступили історики: Ярослава Хортяні (голова Європейського конгресу Українців та голова Державного Самоврядування Українців Угорщини), Др. Міклош Кун (професор університету ім. Кароя Гашпара), ведучим позмови за круглим столом був Тамаш Мадачі (директор музею) В переповненому глядачами конференційному залі, роботу круглого столу відкрив мер міста Др. Янош Лазар (депутат Угорського Парламенту). На заході були присутні Іштван Карпатський (консул України в Угорщині), заступники голови Державного Самоврядування Українців Угорщини – Наталка Шойтош та Юрій Кравченко. Круглий стіл угорських та українських істориків розпочав цьогорічне вшанування в Угорщині пам’яті жертв сталінського геноциду проти українців у 1932-33 рр.
- Як Ви вважаєте, пані Ярославо, чому в угорців нині проявляється такий значний інтерес до українських подій?
- Зацікавлення Украюною серед угорців, безперечно, проявилося під час Помаранчевої революції 2004 року, коли вони побачили, як українці відстоюють свої права і захищають демократичні цінності. Природньо, що в багатьох на Заході і, зокрема, в Угорщині з'явилося безліч питань про Україну, її народ та нашу національну історію. Дуже багато відгуків надходить до нас у зв'язку з 75-літтям штучного голодомору в Україні 1932-33 років, оскільки не всі уявляють собі масштабів більшовицького геноциду, не знайомі з хронологією та конкретними документальними фактами цієї трагедії. Так сталося, що ми зкооперували свої зусилля з професором Будапештського університу ім Кароя Ґашпара істориком Міклошем Куном, фахівцем, який досліджує злочини сталінізму, щоб ширше висвітлити цю тему. Це вже не перший такий спільний виступ з того часу, як угорський парламент ухвалив у 2003 році резолюцію, яка засуджує штучний голодомор в Україні. Професор мав виступ на організованій угорськими українцями виставці та науковій конференції про голодомор в угорському Музеї терору. Багато з наших слухачів у Годмезеваршаргеї чули також і про мою книжку <Прихована правда>, презентовану у Будапешті, Сеґеді, Мішкольці... Отож, наприкінці травня я погодилася взяти участь у круглому столі, учасниками якого стали Міклош Кун, мер м. Годмезеварошгею Янош Лазар, депутат угорського парламенту від фракції ФІДЕС, і я. Ми знали, їдучи туди, що в цьому місті є музей національної пам'яті, але особисто я навіть не уявляла собі, що він організований і діє на такому пристойному фаховому рівні. Зал був переповнений, не вистачало місця, замість запланованої години зустріч тривала у два рази довше плюс оремо час на запитання і відповіді. Це було дуже зворушливо для мене, що угорці так щиро цікавляться Україною.
- Можете пригадати якісь цікаві моменти зустрічі?
- Одна угорська жінка з залу встала зі сльозами на очах і розповіла присутнім про такий випадок. У 1945 році, коли в Угорщину прийшли радянські війська, її родині таємно допомагав харчовими продуктами один солдат-українець. На цьому вона наголосила багато-багато разів. Він приносив їм їжу упродовж багатоьох тижнів і прохав їх тільки нікому не розказувати про його доброчинність, оскільки побоювався суворої покари з боку своїх військових начальників, бо ж тоді Угорщина вважалася союзницею нацистської Німеччини. Виходило, ніби радянський воїн годує фашистів... До речі, цей добрий український самаритянин розказав цим людям, що він добре знає, як то бути голодному. Він зізнався, що його родина страшенно голодувала у 1932-33 роках...
- Як розподілялися ролі учасників круглого столу?
- Треба сказати, що з Міклошем Куном ми познайомилися багато років тому, ще коли він працював на кафедрі східної історії, а я була студенткою університету, щоправда, він мене тоді не вчив. На круглому столі ми спеціально не домовлялися щодо тем, а старалися доповнювати виступи одне одного. Я більше спеціалізуюся на періоді голодомору, а професор Кун є знавцем сталінської системи. У залі стояла мертва тишина, люди слухали наші коментарі дуже уважно. Допомагало й те, що в музеї функціонував проектор, яким ми ілюстрували наші виступи. Багато фотодокументів було взято з діаспорних архівів та моєї книжки <Прихована правда>. Я вважаю, круглий стіл у Годмезевашаргею пройшов дуже вдало. У музеї національної історії є книжковий магазин, до якого я подарувала кілька примірників своєї двомовної книжки.
- Відомо, що угорські депутати одноголосно ухвалили резолюцію, яка засуджує геноцид українського народу. Є відомості, що на осінь поточного року це питання планують розглянути в Європарламенті з ініциативи польських депутатів. А як до цього, зокрема, можуть поставитися угорські депутати?
- З представниками угорського парламенту я ще не мала розмови на цю теми. Звичайно, угорські українці дуже вдячні їм за те одностайне рішення чотирирічної давнини, адже за цю резолюцію проголосувало 347 депутатів, при цьому ніхто не утримався і не проголосував <проти>. Вважаю, це був винятковий випадок в парламентській практиці. Я думаю, Угорщина обов'язково підтримає Україну і не тільки на рівні Європарламенту, а й в Організації Об'єднаних Націй. Тут нам дуже допомагають висвітлити білі плями української історії угорські науковці і не тільки під час зустрічей з слухачами, а й у національних мас-медіа. Не всі ЗМІ, звичайно, у цьому зацікавлені, не буду зараз їх перелічувати. Але обов'язково варто згадати наших симпатиків. Наприклад, у день, коли відбувся круглий стіл, вранці мене запросили в студію на інтерв'ю журналісти <Дуна-ТБ>. Наприкінці травня запланований мій виступ на <Ланц-Радіо> про голодомор в Україні та деяких інших каналах. Ми прагнемо, щоб про трагедію українського народу довідалося чимбільше угорців. До речі слово <голодомор> тут вже не перекладають, воно вживається на рівні вислову голокост. Я переконана, що Угорщина неодмінно підтримає Україну у міжнародних організаціях щодо цієї теми.
- Загалам як сприймає угорське суспільство активні виступи української громади?
- Хочу сказати, що упродовж кількох років нашої лекторської роботи ми тільки один раз почули критику на свою адресу. Це був відомий угорський історик Томас Краус, який представляє ліву платформу соціалістичної партії. Він полемізував зі мною на сторінках газети <Непсабадшаґ>. На його заяву я відповіла у 2003 році різким листом. До речі, його погляди не поділяє дуже багато однопартійців. А взагалі люди завжди дуже чуйно ставляться до наших публічних виступів. Найбільше їх вражає те, що голодомор був викликаний штучним шляхом. Вони навіть не можуть собі уявити, що таке могло статися в Європі, всього за кілька сотень кілометрів від них, коли лік ішов не на сотні людських життів, а на мільйони - серед них згасли життя трьох мільйонів українських дітей, не кажучи про дорослих. Документальний фільм <Жнива розпачу> я сама не можу дивитися без того, щоб в мене не стислося серце. Тому не дивлячись на окремі критичні голоси, нас тішить те, що в суспільстві в цілому формується сприятлива для українців думка про події сімдесяти п'ятилітньої давності. Приємно також спостерігати, що на наших лекціях ця важка трагічна тема зближає між собою самих же угорців - і правих, і лівих, старших, молодших тощо. Вони відчули бодай непрямо, як кажуть опосередковано, що таке комуністичний режим і на які злочини він здатен піти, щоб утриматися при владі. Розмовляючи з деякими одчайдушними комуністами, навіть серед них ми знаходили певне співчуття, хоча вони й стверджували, що Сталін, можливо, не знав усього в ті роки. Хоча, звичайно, я старалася наводити чимбільше постанов і документів, завізованих саме рукою <вождя народів>.
